Блиск душі — сережки із білого золота з місячним каменем, покриті білим родієм

Світ — це зал дзеркал, в кожному з яких ми бачимо власне відображення. Якщо посмішка скручує уста ніжним, теплим поцілунком, то дзеркало побачить цю щасливу криву до найменшого пікселя. І відобразить радістю, щастям, свіжістю нового дня. Ну а якщо на очі опуститься гостре простирадло печалі, то навіть не думайте: від світу нічого не вислизне.

Граємо, танцюємо, сміємося, очікуємо, сумуємо — жодне дієслово нашого існування не може сховатися від суворого наглядача, від єдиного господаря реальності — від світу, в якому ми живемо.

А душа ... А що душа? Душа лягає на смичок, коли інші звуки німі. Душа танцює вальс без партнера. Співає оперу без оркестру. Грає найважливіші ролі без глядача. Любить без володіння. І відчуває без слів.

Загляніть в душу, — говорили мудреці. Там ви знайдете досконалість. Невинність. Ангельський блиск. Красу делікатного, атласного крою. Шовкову ніжність. Пристрасть атланта. І вперту гладь нескінченності.

Всі недоліки — це недоліки розуму. Душа досконала, у неї немає жодних недоліків.

Одного разу Душа прийшла в гості до Розуму. Вона роздратовано постукала в двері і твердими кроками ввійшла в його тісну комірчину. Їхня розмова тривала недовго. Точніше, говорила тільки вона. І вона сказала йому лише одне речення.

«Як ти можеш стверджувати про власну обмеженість, якщо у тебе є я?»

...